День довкілля 

Екологічний марафон "Збережемо життя на Землі"

Провели бібліотекарі районної дитячої біблоітеки. Під час заходу бібліотекарі познайомили користувачів з правилами поведінки у лісі  на природі та водоймищах. Були обговорені ситуації в яких через необережне поводження з вогнем страждала природа, через забруднення річок та водоймищ гинули їх мешканці. Також бібліотекарі нагадали дітям про  рослини і тварини, які занесені до Червоної книги. Учасники заходу ровповідали вірші про природу. 

Наприкінці заходу бібліотекарі роздали дітям листівки із зверненням голови селищної ради до жителів селища щодо наведення належного санітарного стану на території населеного пункту, які діти розповсюджуть на своїх вулицях.

Після заходу старші класи дружно прибирали територію біля школи 

Учні 7-х класів 

"Їх надихала на творчість Великомихайлівщина"

(Письменники Великомихайлівщини)

          

                                           

     
Микола Миколайович Федецький (19.01.1939 - 9.01.2012)
Народився 19 грудня  1939 року на Львівщині.   З 1958 року проживав в Великій Михайлівці.  Першою книжкою        віршів відомого у селищі Велика Михайлівка поета і літератора         була «Привіт тобі,  Дністре».  Він    написав вісім збірок поезії та прози. Усе своє  життя свою творчість поклав на вівтар вічних запитань: - «Що залишимо після себе?», «З чим живемо серед людей?».

                                             
Тетяна Федорівна Кривенко

 Народилась 18 вересня   1946  року в Сибіру. В 1950 році  переїхала в наш район. Нині вчитель зарубіжної літератури  у Великомихайлівській  ЗОШ № 2. Друкувала свої вірші в газетах Донбасу та районній газеті «Єдність», у збірнику поезії, прози  «Спектр». В 2007 році вийшла збірка віршів «Отзвенело лето спелым колосом».

Ольга Яківна Шнабель - Тихомирова

Народилась в селі Гросулове Одеської області. Першу книгу було написано у 1998 році "Трагедія голоду на Великомихайлівщині. 1933 рік" У 2000 році - "Через усі пекла" і Великий терор". 2003 рік - третя краєзнавча книга з історії Великомихайлівщини  "Вогняні верстви", в якій відтворені події 1941-1945 років. 

 

                                        

                                          
 Надія Олександрівна та

 Володимир Вікторович Долгові

             

Автори крєзнавчої книги "Великоплоское. С верой сквозь века", в цій книжці відтворена історія села Великоплоске. Книга поповнила фонд краєзнавчої літератури Великомихайлівської ЦБС.

Надія Михайлівна Васильєва

Народилась 16 жовтня  1947 року народження в місті Болграді  Одеської області . У 1985 році на конкурсі молодих самодіяльних поетів у м. Одесі зайняла І місце разом з самодіяльним композитором П. Гарбаром, що написав пісню на її слова. З 2005 року – засновниця  і керівник   літературної студії «Джерело слова». На творчому рахунку багато написаних гарних сценаріїв, безліч  проведених чудових свят у районі, велика кількість  організованих теплих зустрічей та нескінчена кількість поетичних слів, які дарують односельцям радість , тепло і любов.

                                               

Володимир Федорович Сіньковський

 Сіньковський Володимир Федорович 1941 року народження, поет, почав писати вірші у 10 класі.

В 1992 році випустив першу збірку віршів „Сідай мій друже, поговоримо” і багато інших. Пише вірші він різні, чудові,

але, щоб зрозуміти його талант, його особливість варто всім знати написану ним оду 21.06.07 року „Ода Великій Михайлівці”

                                         

Первухін Віталій  Федорович

Народився у 1936 році в Сибіру. Після Великої Вітчизняної війни родина переїхала до нашого району (місце де воював його  батько). Закінчив Тростянецьку школу, гідромеліоративний технікум. Здобув вищу журналістську освіту. 30 років працював журналістом в газетах Молдови. Друкувався в  місцевій районній  газеті. Він автор краєзнавчої  книги «В песнях останемся мы» (про села Тростянець, Орел, Привілля Великомихайлівського району ) «Комратская республика» (присвячена гагаузькому народу). Була видана збірка дитячих оповідань для дорослих «Ищу человека» та книга «Пока нас помнят – мы живем» (про родословну сім'ї Первухіних). 

 

Зарійчук Валерій Олександрович

Народився 28 лютого 1960 року в с. Новопетрівка Великомихайлівського району. У 1985 році навчався в державному педагогічному інституті ім.. Шевченка в м. Тирасполі. Будучі студентом він почав писати перші свої вірші в прозі , новели. Друкувався в місцевій районній газеті  та в газетах Молдови. Писав багато статей , нарисів, художніх творів про рідне село.

У 1997 році вийшла його  збірка творів «Пісня джерела». Слідом були видані книги про рідне село «Новопетрівка», «На землі моїх предків», «Зоряне небо Прикучурганського степу».

             

 Щіпківський Геннадій
 Павлович

Народився 8 Травня 1944 року в с. Бучая Хмельницької області. Закінчив медичне училище, завідував фельдшерсько-акушерським пунктом. Закінчив Вищу партійну школу , працював на керівних адміністративних посадах, в т. ч. завідуючим районним відділом культури. У 1995 році в Києві вийшла перша поетична збірка «Біль і спів душі моєї».У 1996 році – «Серпнева ожина». Були написані краєзнавчі книги -  «Новоселівська земля», «Войничеве», «Новоалександрівські нариси», «На берегах Кучургану». З 1998 року – член Національної спілки письменників України. 

 
Скавронік  Володимир Миколайович                                       

Народився 3 січня 1952 року в селі Юрашеве Великомихайлівського району. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім.. Мечнікова. Працював в школі  вчителем української та російської мови та літератури. Займає посаду голови Новосавицької сільської ради . Почав писати вірші в юності. Його перші літературні твори були надруковані в 1999р. в збірці «Злет поетичної душі» . Книга «Приречений до життя» - була першим самостійним виданням автора. В 2012 році вийшла книга краєзнавчих творів «Мрійливий романтик»

  

Заплановані заходи до 200 річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка

 

№ п/п	Назва заходу	Форма проведення
1.	«Тарас Григорович Шевченко – навіки в серцях»	Виставка - інсталяція
2.	«Шевченкове слово у віках не старіє»	Кн. виставка
3.	«Тарас Шевченко – гордість українського народу»	Кн. виставка
4.	«Поезія Шевченка – то музика народної душі»	Літературно-музична експозиція спільно з РБК, ДМШ, ЗОШ.
5.	«Кобзарева скарбниця»	Калейдоскоп віршів
6.	«Тарасовими шляхами»	Літературна година
7.	«Живопис у творчості Тараса Шевченка»	Урок мистецтва
8.	«Малюємо за творами Тараса»	Виставка дитячих малюнків
9.	«Читаємо кобзаря, вчимося у нього»	Голосні читання віршів Т.Г. Шевченка
10.	«Сторінками життя великого Кобзаря?»	Бесіда-вікторина
11.	«Чи знаємо ми Шевченка?».	Літературна вікторина
12.	«Стежками Тарасової долі»	Створення відео-презентації
13.	«Тарас Шевченко і Україна»	Виховна година
14.	«І в душі моїй Кобзар»	Огляд літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Юнь шанує  Кобзаря"

Колективом Великомихайлівської районної бібліотеки для дітей проведено обговорення творчості до 199 річниці з дня народження Т.Г. Шевченка з читачами молодшого та середнього шкільного віку. Під час заходу бібліотекарі ознайомили читачів з творчісттю великого поета, учасники заходу активно розповідали вірші, поеми Т.Г. Шевченка. Завершили захід переглядом літератури.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в убогій кріпацькій родині, в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії. Але безрадісні роки малого Тараса пройшли в селі Кирилівці того ж повіту, куди переїхала жити вся родина Шевченка. Батьки поета – Катерина Яківна та Григорій Іванович Шевченки – були власністю поміщика-деспота Енгельгардта, який не вважав кріпаків за людей і жорстоко знущався з них. Родина Шевченків жила в старій хатині, вкритій почорнілою гнилою соломою. В ній пройшли тяжкі дитячі роки поета, які він часто з глибоким сумом згадував у своїх творах.   Злидні та тяжка праця рано звели в могилу матір Тараса – йому було лише 9 років. Батько, залишившись з п’ятьма малими дітьми, одружується з вдовою, в якої теж було троє маленьких дітей. Старша улюблена сестра, ніжна й терпелива нянька допитливого Тараса – Катерина вийшла заміж і переїхала в село Зелена Діброва. Лиха й сварлива мачуха не могла замінити сиротам рідну матір. Особливо часто від мачухи діставалося Тарасу, якого вона дуже незлюбила за його меткий розум. Згадуючи своє дитинство, Шевченко писав: «Хто бачив хоч здалека мачуху і так званих зведених дітей, той бачив пекло в його найогиднішому торжестві. Не минало години без сліз і бійки між нами, дітьми, і не минало години без сварки і лайки між батьком і мачухою».  Розрадою для Тараса були розмови з дідом Іваном, який знайомив хлопця з народними переказами, розповідав про повстання гайдамаків, свідком яких він був. Допитливий Тарас дуже захоплювався цими переказами про селянські повстання.                                                                                      

Ще за життя матері Шевченка послали в науку до сільського дяка Совгиря. Хлопець швидко навчився читати й писати, разом з тим почав малювати – у нього виявився великий хист до малювання.  Непосильна праця на панщині скоро звела в могилу і Тарасового батька. В одинадцять років Тарас залишився круглим сиротою. Діти змушені були йти у найми. Тарас наймитує у дяка, відробляючи за навчання, пасе громадську череду, служить у попа за кучера. Служачи у п’яниці-дяка Богорського, Шевченко зазнає більше бійки та лайки, ніж вчиться, але ніщо не могло вбити в ньому жадібного прагнення до освіти.   Бажання навчитися малювати змушувало Тараса ходити від одного села до іншого, шукаючи вчителя-маляра. Лисянський маляр-диякон, якому Тарас носив воду з Тікича і розтирав фарбу-мідянку, своїм характером і поведінкою нагадував кирилівського п’яного дяка. Тарас втік від нього в село Стеблево, а потім – у Тарасівку.  Тарасівський дячок-маляр відмовив Шевченкові, сказавши, що ніби той не має здібностей до малярства. Лише в селі Хлипнівка маляр вперше заявив, що з Тараса будуть люди і погодився взяти його своїм учнем. Але для того, щоб жити у маляра, потрібний був дозвіл від пана. Коли Тарас прийшов просити дозволу в управляючого на навчання у хлипнівського маляра, його забрали в панську двірню, спочатку кухарчуком, а потім – козачком поміщика Енгельгардта. Це було у 1829 році, Шевченкові йшов 15-й рік. Поміщик Енгельгардт жив у Вільно, часто виїздив до Києва та інших міст, возячи з собою козачка Тараса. Праця козачка не подобалась Шевченкові, він нудьгував і нишком копіював картини, що були розвішані в панських покоях.    У Вільно Шевченко вивчає польську мову, знайомиться з польською літературою, продовжує вчитися малювати. Матеріалів про перший період малярської творчості Шевченка збереглося небагато, але вони свідчать про те, що Шевченко вже з 16 років добре володів технікою  малювання.   На початку 1831 року Енгельгардт переїхав до Петербурга, куди разом із слугами був відправлений по етапу і Т. Шевченко.  Бажаючи мати серед своїх слуг «власного» художника, Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки до цехового майстра живопису Ширяєва. У 1835 році Т. Шевченко познайомився з художником І. М. Сошенком – учнем Академії художеств. За його допомогою Шевченко зблизився з визначними діячами російської культури.   Талант Шевченка як поета й художника звернув на себе увагу представників російської культури, зокрема К. П. Брюллова. Шевченко познайомився з поетом Жуковським, конференц-секретарем Академії художеств Григоровичем, художником Венеціановим, композитором Вієльгорським. Вони високо оцінили здібності Шевченка і вирішили допомогти йому звільнитися від кріпацтва і вчитися.  Спроба домовитися з поміщиком про звільнення Шевченка без викупу не дала наслідків. За волю поета Енгельгардт вимагав 2500 карбованців. Щоб дістати необхідну суму, Брюллов намалював портрет письменника Жуковського. Цей портрет розіграли в лотерею і 22 квітня 1838 року викупили Шевченка з неволі. Одержавши волю, Шевченко став відвідувати Академію художеств, Товариство заохочення художників зарахувало його своїм стипендіатом. Тарас Григорович скоро став улюбленим учнем і другом К. П. Брюллова.  «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Велике щастя бути вольним чоловіком», - пише він у листі до брата Микити.  Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібних медалі: у 1840 році за картину «Бідний хлопчик дає собаці шматок хліба» та 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григорович одержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов.  У цей час в Академії художеств малювали картини переважно на біблійні та міфологічні теми. Шевченка не задовольняє ця обмеженість. У його творах з’являються люди з народу – дівчина-кріпачка, діти, циганка та ін. Своїми картинами він намагається привернути увагу суспільства до пригнобленого люду.     Навесні 1843 року Тарас Григорович разом з Євгеном Гребінкою виїхав на Україну. Поїздка була пов’язана з бажанням побачитися з братами і сестрами, а також здійснити задум – відобразити в малюнках життя, побут українського народу та природу України.   Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущання над селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враження від цієї поїздки і спостереження тяжкого життя кріпаків Шевченко пізніше використав у своїх поезіях та повістях. Українські поміщики запрошували Шевченка до себе, намагалися відвернути увагу поета від життя народу. Але змушений іноді бути десь на панському балу, Шевченко почував себе ніяково.  Взимку 1844 року Тарас Григорович повертається до Петербурга для закінчення навчання в Академії художеств. У Петербурзі Шевченко знайомиться з деякими із майбутніх членів товариства петрашевців, яке виникло у 1845 році під керівництвом Буташевича-Петрашевського.  Тарас Григорович закінчив навчання в Академії художеств, одержав звання «некласного художника» і навесні 1845 року виїхав працювати на Україну. B Києві він влаштовується на посаду художника тимчасової комісії по розгляду стародавніх актів. Шевченко зарисовує пам’ятники старовини у Київській, Полтавській, Волинській, Чернігівській та Подільській губерніях. Подорожуючи, Тарас Григорович збирає зразки народної творчості, виконує ряд картин та портретів.     На літературних вечорах та на засіданнях товариства читалися революційні твори Шевченка, навколо нього гуртувалася революційно-демократична молодь. Але товариство проіснувало недовго. За доносом провокатора організацію було викрито і всіх її членів арештовано. У квітні 1847 року жандарми арештували і Т. Г. Шевченка на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва. Під час обшуку в нього знайшли зошит з революційними віршами, в тому числі поему «Сон». Цей твір і був основним обвинуваченням та причиною суворого покарання поета.