Заплановані заходи до 200 річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка

 

№ п/п	Назва заходу	Форма проведення
1.	«Тарас Григорович Шевченко – навіки в серцях»	Виставка - інсталяція
2.	«Шевченкове слово у віках не старіє»	Кн. виставка
3.	«Тарас Шевченко – гордість українського народу»	Кн. виставка
4.	«Поезія Шевченка – то музика народної душі»	Літературно-музична експозиція спільно з РБК, ДМШ, ЗОШ.
5.	«Кобзарева скарбниця»	Калейдоскоп віршів
6.	«Тарасовими шляхами»	Літературна година
7.	«Живопис у творчості Тараса Шевченка»	Урок мистецтва
8.	«Малюємо за творами Тараса»	Виставка дитячих малюнків
9.	«Читаємо кобзаря, вчимося у нього»	Голосні читання віршів Т.Г. Шевченка
10.	«Сторінками життя великого Кобзаря?»	Бесіда-вікторина
11.	«Чи знаємо ми Шевченка?».	Літературна вікторина
12.	«Стежками Тарасової долі»	Створення відео-презентації
13.	«Тарас Шевченко і Україна»	Виховна година
14.	«І в душі моїй Кобзар»	Огляд літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Юнь шанує  Кобзаря"

Колективом Великомихайлівської районної бібліотеки для дітей проведено обговорення творчості до 199 річниці з дня народження Т.Г. Шевченка з читачами молодшого та середнього шкільного віку. Під час заходу бібліотекарі ознайомили читачів з творчісттю великого поета, учасники заходу активно розповідали вірші, поеми Т.Г. Шевченка. Завершили захід переглядом літератури.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в убогій кріпацькій родині, в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії. Але безрадісні роки малого Тараса пройшли в селі Кирилівці того ж повіту, куди переїхала жити вся родина Шевченка. Батьки поета – Катерина Яківна та Григорій Іванович Шевченки – були власністю поміщика-деспота Енгельгардта, який не вважав кріпаків за людей і жорстоко знущався з них. Родина Шевченків жила в старій хатині, вкритій почорнілою гнилою соломою. В ній пройшли тяжкі дитячі роки поета, які він часто з глибоким сумом згадував у своїх творах.   Злидні та тяжка праця рано звели в могилу матір Тараса – йому було лише 9 років. Батько, залишившись з п’ятьма малими дітьми, одружується з вдовою, в якої теж було троє маленьких дітей. Старша улюблена сестра, ніжна й терпелива нянька допитливого Тараса – Катерина вийшла заміж і переїхала в село Зелена Діброва. Лиха й сварлива мачуха не могла замінити сиротам рідну матір. Особливо часто від мачухи діставалося Тарасу, якого вона дуже незлюбила за його меткий розум. Згадуючи своє дитинство, Шевченко писав: «Хто бачив хоч здалека мачуху і так званих зведених дітей, той бачив пекло в його найогиднішому торжестві. Не минало години без сліз і бійки між нами, дітьми, і не минало години без сварки і лайки між батьком і мачухою».  Розрадою для Тараса були розмови з дідом Іваном, який знайомив хлопця з народними переказами, розповідав про повстання гайдамаків, свідком яких він був. Допитливий Тарас дуже захоплювався цими переказами про селянські повстання.                                                                                      

Ще за життя матері Шевченка послали в науку до сільського дяка Совгиря. Хлопець швидко навчився читати й писати, разом з тим почав малювати – у нього виявився великий хист до малювання.  Непосильна праця на панщині скоро звела в могилу і Тарасового батька. В одинадцять років Тарас залишився круглим сиротою. Діти змушені були йти у найми. Тарас наймитує у дяка, відробляючи за навчання, пасе громадську череду, служить у попа за кучера. Служачи у п’яниці-дяка Богорського, Шевченко зазнає більше бійки та лайки, ніж вчиться, але ніщо не могло вбити в ньому жадібного прагнення до освіти.   Бажання навчитися малювати змушувало Тараса ходити від одного села до іншого, шукаючи вчителя-маляра. Лисянський маляр-диякон, якому Тарас носив воду з Тікича і розтирав фарбу-мідянку, своїм характером і поведінкою нагадував кирилівського п’яного дяка. Тарас втік від нього в село Стеблево, а потім – у Тарасівку.  Тарасівський дячок-маляр відмовив Шевченкові, сказавши, що ніби той не має здібностей до малярства. Лише в селі Хлипнівка маляр вперше заявив, що з Тараса будуть люди і погодився взяти його своїм учнем. Але для того, щоб жити у маляра, потрібний був дозвіл від пана. Коли Тарас прийшов просити дозволу в управляючого на навчання у хлипнівського маляра, його забрали в панську двірню, спочатку кухарчуком, а потім – козачком поміщика Енгельгардта. Це було у 1829 році, Шевченкові йшов 15-й рік. Поміщик Енгельгардт жив у Вільно, часто виїздив до Києва та інших міст, возячи з собою козачка Тараса. Праця козачка не подобалась Шевченкові, він нудьгував і нишком копіював картини, що були розвішані в панських покоях.    У Вільно Шевченко вивчає польську мову, знайомиться з польською літературою, продовжує вчитися малювати. Матеріалів про перший період малярської творчості Шевченка збереглося небагато, але вони свідчать про те, що Шевченко вже з 16 років добре володів технікою  малювання.   На початку 1831 року Енгельгардт переїхав до Петербурга, куди разом із слугами був відправлений по етапу і Т. Шевченко.  Бажаючи мати серед своїх слуг «власного» художника, Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки до цехового майстра живопису Ширяєва. У 1835 році Т. Шевченко познайомився з художником І. М. Сошенком – учнем Академії художеств. За його допомогою Шевченко зблизився з визначними діячами російської культури.   Талант Шевченка як поета й художника звернув на себе увагу представників російської культури, зокрема К. П. Брюллова. Шевченко познайомився з поетом Жуковським, конференц-секретарем Академії художеств Григоровичем, художником Венеціановим, композитором Вієльгорським. Вони високо оцінили здібності Шевченка і вирішили допомогти йому звільнитися від кріпацтва і вчитися.  Спроба домовитися з поміщиком про звільнення Шевченка без викупу не дала наслідків. За волю поета Енгельгардт вимагав 2500 карбованців. Щоб дістати необхідну суму, Брюллов намалював портрет письменника Жуковського. Цей портрет розіграли в лотерею і 22 квітня 1838 року викупили Шевченка з неволі. Одержавши волю, Шевченко став відвідувати Академію художеств, Товариство заохочення художників зарахувало його своїм стипендіатом. Тарас Григорович скоро став улюбленим учнем і другом К. П. Брюллова.  «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Велике щастя бути вольним чоловіком», - пише він у листі до брата Микити.  Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібних медалі: у 1840 році за картину «Бідний хлопчик дає собаці шматок хліба» та 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григорович одержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов.  У цей час в Академії художеств малювали картини переважно на біблійні та міфологічні теми. Шевченка не задовольняє ця обмеженість. У його творах з’являються люди з народу – дівчина-кріпачка, діти, циганка та ін. Своїми картинами він намагається привернути увагу суспільства до пригнобленого люду.     Навесні 1843 року Тарас Григорович разом з Євгеном Гребінкою виїхав на Україну. Поїздка була пов’язана з бажанням побачитися з братами і сестрами, а також здійснити задум – відобразити в малюнках життя, побут українського народу та природу України.   Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущання над селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враження від цієї поїздки і спостереження тяжкого життя кріпаків Шевченко пізніше використав у своїх поезіях та повістях. Українські поміщики запрошували Шевченка до себе, намагалися відвернути увагу поета від життя народу. Але змушений іноді бути десь на панському балу, Шевченко почував себе ніяково.  Взимку 1844 року Тарас Григорович повертається до Петербурга для закінчення навчання в Академії художеств. У Петербурзі Шевченко знайомиться з деякими із майбутніх членів товариства петрашевців, яке виникло у 1845 році під керівництвом Буташевича-Петрашевського.  Тарас Григорович закінчив навчання в Академії художеств, одержав звання «некласного художника» і навесні 1845 року виїхав працювати на Україну. B Києві він влаштовується на посаду художника тимчасової комісії по розгляду стародавніх актів. Шевченко зарисовує пам’ятники старовини у Київській, Полтавській, Волинській, Чернігівській та Подільській губерніях. Подорожуючи, Тарас Григорович збирає зразки народної творчості, виконує ряд картин та портретів.     На літературних вечорах та на засіданнях товариства читалися революційні твори Шевченка, навколо нього гуртувалася революційно-демократична молодь. Але товариство проіснувало недовго. За доносом провокатора організацію було викрито і всіх її членів арештовано. У квітні 1847 року жандарми арештували і Т. Г. Шевченка на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва. Під час обшуку в нього знайшли зошит з революційними віршами, в тому числі поему «Сон». Цей твір і був основним обвинуваченням та причиною суворого покарання поета.