До Міжнародного дня рідної мови в РДБ проведено літературну світлицю з учнями 3-Б та 6- Б класів

Українська мова – наш скарб

( до міжнародного дня рідної мови)

Літературна світлиця

Ведуча 1.Ми зустрілися з вами  напередодні   Міжнародного дня  рідної мови яке ми святкується 21 лютого.  Це свято української мови – одне із найцінніших надбань, які створили й залишили нам наші попередники. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може пишатися наш народ.

Учень.

Коли ти плекаєш слово,
Мов струна, воно бринить.
Калиново, барвінково
Рідна мова пломенить.
Коли мовиш, як належить –
Слово чисте, як роса…
І від тебе теж залежить
Мови рідної краса.

Учень:

 Мова кожного народу

 Неповторна і своя;

 В ній гримлять громи в негоду,

 В тиші - трелі солов'я.

 На своїй природній мові

 І потоки гомонять,

 Зелен - клени у діброві

 По - кленовому шумлять.

Учень:

 Солов'їну, барвінкову.

 Колосисту - навіки

 Українську рідну мову

 В дар дали мені батьки.

 Берегти її, плекати

 Буду всюди й повсякчас,

 Бо ж єдина - так, як мати.

 Мова кожного із нас.

Ведуча 2: - Мова – це велике досягнення людства. Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна. Наша мова прекрасна і барвиста, наче дощова веселка. Не можна ходити по рідній землі, не зачаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою.

Учень:

 По-своєму кожна

 Пташина співає,

 По-своєму кожен

 Народ розмовляє.

 У мене й народу  мого

 Українська є мова чудова,

 Своя, материнська.

 

Учень:

  По світу її,

 Як святиню, нестиму

 Допоки живу,

 В чистоті берегтиму,

 З Любов’ю сердечною,

 Вірністю сина.

 Ця мова для мене,

 Як мати, єдина

Учень:

 Мова рідна,слово рідне,

 Хто вас забуває,

 Той у грудях не серденько,

 Тільки камінь має.

 Як ту мову можна забути,

 Котрою учила.

 Нас всіх ненька говорити,

 Ненька наша мила?

Ведуча 1 : - Кожному у дар Божий дана мова. Всі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків. Лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі, було даровано можливість спілкуватися за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, переказати свої почуття, переживання. За допомогою мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби свого минулого і сучасного.

РІДНА МОВА

 Сію дитині

 В серденько ласку.

 Сійся-родися

 Ніжне «будь ласка»,

 Вдячне «спасибі»,

 «Вибач» тремтливе, —

 Слово у серці —

 Як зернятко в ниві.

 «Доброго ранку!»,

 «Світлої днини!» —

 Щедро даруй ти

 Людям, дитино!

 Мова барвиста,

 Мова багата,

 Рідна і тепла,

 Як батьківська хата.

Ведуча 2: Рідною мовою належить вважати мову своєї нації,мову предків,яка пов’язує людину з її народом,з попередніми поколіннями,їх духовними надбаннями. Ми повинні передати рідну мову наступним поколінням. Обов’язок кожної людини знати,берегти мову,історію,культуру. Тоді ми будемо гідними синами і дочками свого народу.

   Учень:

               РІДНА МОВА

 Велична, щедра і прекрасна мова,

 Прозора й чиста, як гірська вода, —

 То України мова барвінкова, —

 Така багата й вічно молода.

 Вона, як ніжна пісня колискова,

 Заходить в серце й душу з ранніх літ,

 Ця мова, наче пташка світанкова,

 Що гордо лине в свій стрімкий політ.

Ведуча1.  Ось як говорили про мову видатні люди:

1.     «Той,хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе».

                                                                                                            Олесь Гончар

2.     Мова – коштовний скарб народу.

                                                                                                              Іван Франко

3.     Мова – це доля нашого народу,і вона залежить від того,як ревно ми всі плекатимемо її.

                                                                                                                Олесь Гончар

4.     Як парость виноградної лози, плекайте мову.

                                                                                                        Максим Рильський

5.     Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос більш нічого, а серце б’ється – ожива, як їх почує!...

                                                                                                            Тарас Шевченко

Ведуча 2 : Україна - золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою любов до краю, де народилися і живуть. Дуже гарні українські свята, звичаї та обряди, які завжди супроводжуються чудовими мелодійними піснями. А чи знаєте в звідки пісня взялась в Україні?

Легенда про пісню.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики...

 Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дитину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

 —Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

 —Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

 —Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

 Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

 - Є у мене національний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

 Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Вклонилась низенько Всевишньому, і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

 (Звучить пісня «Це моя Україна».)

Ведуча 1 :  Українська мова поряд з італійською, іспанською — одна з наймелодійніших і наймилозвучніших у світі. Нею можна висловити найрізноманітніші людські почуття, написати найскладніші наукові праці, її можна чудово використовувати на рівні міжнародних відносин.

  Учень.

У рідній мові кожне слово

Значиме, світле, чарівне.

Звучить знайомо і чудово

І заворожує мене.

І світ таким близьким здається,

Уся природа ожива.

І навіть сонечко сміється,

Як рідні зазвучать слова.

Ведуча 2 :Наша мова сягає своїм корінням у глибоке минуле. Ще в ХV-ХVІІ ст. судове й державне листування велося українською мовою. Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, Німеччині, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Греції, Китаї (близько 40 країнах світу). Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США.

 Учень:

  Любіть рідну мову.

 Мова – краса спілкування,

 Мова – як сонце ясне,

 Мова – то предків надбання,

 Мова – багатство моє.

 Мова – то чиста криниця,

 Де б’є,мов сльоза джерело,

 Мова – це наша світлиця,

 Вона як добірне зерно.

 Мова – державна перлина,

 Нею завжди дорожіть:

 Без мови немає країни –

 Мову,як матір, любіть.

Ведуча 1 : — Любов українського народу до своєї мови знайшла відображення у загадках, прислів'ях, приказках про рідну мову.

                                                    (Загадки про мову).

 Злита з хвостиком ця крапка,

 Невелика, власне, лапка.

 Робить паузу, всім знайома.

 Як вона зоветься?

 (КОМА)

 Він після речення, цитати

 Вмостився, схожий на гачок

 Всіх нас примушує питати

 А сам ні пари з вуст — мовчок.

 (ЗНАК ПИТАННЯ)

 Що за знак - стрункий як спис.

 Він над крапкою завис.

 Спонука до поклику,

 Хто ж бо він?

 (ЗНАК ОКЛИКУ)

Вони для речення багато важать:

турботливо обнімуть, як дружки,

і вставлені слова й цитату вкажуть,

Давайте ж назовем їх. Це -

   ( Дужки)

Хоч в усній мові нас немає,

а на папері мовчимо,

та все, що ти читаєш, друже,

сприймати правильно вчимо.                                  

Хто ми?                                

( Розділові знаки)

Я такий же, як знак розділовий,

і відомий шкільній дітворі.

Та в словах української мови

я пишусь не внизу, а вгорі.

Спробуй лиш написати ім'я -

зразу стану потрібним і я.( Апостроф )

Ведуча 2 : А тепер пригадаємо прислів’я та приказки про мову.

ü Не питай, що за людина, а послухай її мову.

ü Краса людини в її слові.

ü Ласкаве слово, що весняний день

ü Слово не стріла, а глибоко ранить.

ü Слово – не полова, а язик – не помело.

ü Гостре словечко коле сердечко.

ü Пізнаєш з мови, хто якої голови.

ü Не хочеш почути поганих і дурних слів, сам їх не говори.

ü Хто говорить, що хоче, той почує те, чого не хоче.

ü Добре слово багато важить.

ü Мова – сховище думки.

ü Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

                         

                           Як парость виноградної лози,
                          Плекайте мову.
                          Пильно й ненастанно.
                          Політь бур'ян. Чистіша від сльози
                          Вона хай буде. Вірно і слухняно
                          Нехай вона щоразу служить вам.
                          Хоч і живе своїм живим життям.
                          Прислухайтесь, як океан співає —
                          Народ говорить.
                                                                            

 

 М. Рильський

Ведуча1. : - Ось і підійшло до кінця наше свято. Перш за все я хотіла б подякувати вам, дорогі діти, за те, що ви так гарно підготувалися до цього свята. І хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб ви завжди пам'ятали, про те багатство, яке є у кожного з нас, і багатство це - наша рідна мова.

Учасники заходу

                                                      

 Активні учасники заходу

 Учасники заходу розглядають книжкову виставку

"Мова - душа народу"

Книжкові виставки

 

Книжкова виставка оформлена до Дня виведення війск з Афганістану "Афганістан... Як довго ця війна тривала"

На знімку Радько Олександр Анатолійович вої афганець проходив строкову службу в Афганістані в 1986-1988 роках.

Віртуальна мандрівка до Дня святого Валентина

ІСТОРІЯ ВИНЕКНЕННЯ СВЯТА

        Про Валентина, що дав святу своє ім´я, відомо небагато. Кажуть, що він жив у III столітті н.е., в римському місті Терні. За одними даними, він був простим християнським священиком, інші легенди зводять його в ранг єпископа. За сукупністю даних можна з достатньою впевненістю припустити, що Валентин був відносно молодий, гарний собою, добрий і чуйний. Є відомості про те, що, поряд з основною професією, Валентин займався природничими науками та медициною.
         Час життя і діяльності Валентина збігся з часом правління римського імператора Клавдія II, який дуже шанував військову доблесть прославлених римських легіонів і не дуже жалував християн. Для збереження військового духу імператор видав указ, що забороняє легіонерам одружуватися, бо вступивши у шлюб занадто багато часу вони проводять в сім´ї і зайняті думками не про благо імперії і військову доблесть.
         Не боючись імператорського гніву, молодий християнський священик Валентин продовжував таємно вінчати закоханих легіонерів. Згідно з деякими даними, його заступництво закоханим простиралося ще далі - він мирив посварених, писав любовні листи за недорікуватих і тупуватих вояків, дарував молодим парам квіти.
         Зберегти все це потай не було ніякої можливості, а оскільки Римська імперія славилася своєю повагою до законів (донині ми багато в чому живемо по Римському Праву), день у день хмари збиралися над головою священика.          Наприкінці 269 року н.е. грянув грім - Валентин був узятий під варту, а незабаром був підписаний указ про його страту.
        

                                               

          Легенда огортає романтичним флером і самі останні дні життя Валентина. Згідно одним уявленням, в нього закохалася сліпа дочка тюремника. Валентин, як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (14 лютого) прислав їй зворушливий лист. За іншою версією, Валентин сам закохався в прекрасну дівчину, та ще, користуючись своїми медичними знаннями, в очікуванні страти вилікував її від сліпоти.
         Як все було насправді, ми не знаємо і вже ніколи не дізнаємося, але безсумнівно одне - молодий християнський священик дійсно загинув в ім´я Любові. І цієї Любові було йому відпущено багато на одне його коротке життя - любов до Бога, любов до прекрасної дівчини, любов до людей взагалі, яким він допомагав і як священик, і як лікар, і як просто прекрасна людина з величезною душею, яка творить добро.

         Не дивно, що про Валентина не забули й обрали заступником Усіх Закоханих. Як християнський мученик, що постраждав за віру, він був канонізований католицькою церквою. У Західній Європі день Святого Валентина відзначається з ХІІІ століття, в США з 1777 року. Тепер і у нас стало одним святом більше, хоча на Русі було своє свято закоханих. Воно відзначалося восьмого липня і було пов´язане з легендарною історією любові Петра та Февронії.

 Історія виникнення листівок-валентинок

         Через протоку Ла-Манш, в Англії, Чарльз герцог Орлеанській у 1415 р. відправив послання своїй дружині, ув'язненій у Лондонському Тауері, в якому він звертався до неї, називаючи себе як «твій Валентин». Коли чутки про це послання розповсюдилися, багато молодих закоханих, що зустрічаються таємно, почали підписувати свої листи «від твого Валентина».

          Рукописні послання на початку XIX століття набули вигляду зроблених вручну громіздких і дорогих «Валентинок». У 1840 р. 19-річна Естер Хауленд із шт. Масачусетс (США) переконала батька, який займався книговидавництвом і канцелярським приладдям, надрукувати зразок невеликої «Валентинки» на папері з мереживним візерунком, який можна було б ввести в масове виробництво. Вона також умовила свого брата демонструвати листівки покупцям, коли він продавав товари батька.

         Естер сподівалася отримати замовлення на листівки на суму $200, але вже за місяць книга обліку продажів брата була заповнена на дивовижну суму замовлень $5 000.

         За підтримки друзів вона пустила у виробництво першу лінію американських вітальних листівок, і незабаром дохід від «Валентинок» перевищував $100 000 на рік, а сьогодні понад мільярд таких листівок продається у лютому по всьому світу...

         Як не дивно, але Естер Хауленд, «Мати валентинок», ніколи не була заміжньою, і померла старою дівою у віці 76 років.

Тепер під "валентинкою" розуміються вітальні листівки у вигляді сердечок з найкращими побажаннями, освідченнями в коханні, пропозиціями руки і серця або просто жартами, які не підписують, і одержувач повинен сам здогадатися, від кого вони. Крім них люди дарують своїм коханим троянди (оскільки вважається, що вони символізують любов), цукерки-сердечка та інші предмети із зображеннями сердець, птахів і, звичайно, справедливо визнаного символу Дня Святого Валентина - маленького крилатого ангела Купідона.

Традиції святкування Дня святого Валентина

в різних країнах

          В Італії 14 лютого називають «солодким днем», а головними подарунками там є шоколадки у формі серця, різноманітне печиво й цукерки. Приклад італійців наслідували й американці — колись у США закохані дарували одне одному марципани. Це був дорогий подарунок, оскільки марципан містив цукор, який коштував дуже дорого. З 1800 року завдяки використанню цукрового буряка американці налагодили виробництво карамелі. У День святого Валентина вони видряпували на червоно-білих цукерках слова кохання. У 50-ті роки цукерки вже продавалися в картонних коробках у формі серця.

             14 лютого у Франції заведено дарувати білизну, романтичні подорожі, шоколадні муси, цукерки, рожеві йогурти, нарізану сердечками ковбасу, «щасливі» лотерейні квитки.

Популярно саме в це свято пропонувати руку і серце. Розпивши пляшку шампанського з десертом, француз дарує коханій коробочку з «фінсай» — так званою «каблучкою на заручини».

          У Голландії подарунок дамі робить чоловік — зазвичай шовкову сукню. Саме 14 лютого голландські жінки мають шанс самі запропонувати чоловіку руку й серце, а якщо він не оцінить цього гарного жесту — муситиме розщедритися на подарунок.

         В Уельсі закохані перед святом вирізають із дерева ложку, прикрашають її сердечками, ключами й замковими шпаринами. Такий подарунок означає: ти знайшов шлях до мого серця. До речі, в Англії вітають із Днем усіх закоханих не лише людей, а й улюблених домашніх тварин — коней, собак. А з подарунків найпопулярнішими вважаються м’які іграшки, особливо ведмежата Teddy.

         Японські чоловіки перетворили Валентинів день на своє власне свято — цього дня вони одержують від жінок різноманітні чоловічі аксесуари (лосьйони, гаманці, бритви), а також шоколад «гірі» (це «обов’язковий» шоколад, який дарують братам, колегам, друзям) і шоколад «хонмей» («шоколад із перевагою», який можна дарувати лише коханому).

Нерівноправність стосовно жінок виправляють у Японії через місяць, коли настає Білий день: ролі міняються, і подарунки отримує слабка стать.

            А в Німеччині святий Валентин вважається покровителем не закоханих, а душевно- хворих людей. Цього дня німці проводять у каплицях спеціальне богослужіння і прикрашають лікарні червоними стрічками.

У деяких країнах свято відзначають в інший час: в Іспанії — 1 травня, а його головними символами вважають травневе дерево й королеву краси, обрану з найпривабливіших дівчат. У Бразилії — 12 червня. У Саудівській Аравії та Ірані це свято не лише не відзначається, а й суворо заборо

ВІРТУАЛЬНА МАНДРІВКА

В ГОСТІ ДО

САНТА КЛАУСА

               

Історія Санта Клауса

         У наш час багато американців вважають, що сучасний образ Санта Клауса був винайдений рекламною службою компанії «Coca-Cola». Ця думка з’являється через те, що Санта Клаус одягнений у червоно-білий костюм, а саме ці кольори є фірмовими кольорами компанії «Coca-Cola», а також тому, що у своїй рекламній кампанії фірма «Coca-Cola» зображує Санта Клауса із пляшкою «Coca-Cola». У дійсності історія сучасного Санта Клауса не настільки банальна – Святий Миколай традиційно вважається на Заході й в Америці дарувальником подарунків.
       
       Історія Санта Клауса, як і Діда Мороза, починається зі Святого Миколая. У 1804 році в Нью-Йорку під патронажем Святого Миколая було засновано історичне суспільство.
        В 1809 році Вашингтон Ірвінг опублікував сатиричну «Історію міста Нью-Йорка», де висміював голландське минуле Нью-Йорка (багато традицій, у тому числі й Святий Миколай – дарувальник подарунків, прийшли в Нью-Йорк із Голландії). Щорічно в день Святого Миколи на вулицю виносили дерев’яну статую святого (високу, у довгій мантії) і співали пісню про святого Миколу – Занкта Клаусі (по-голландски Sinterklaas).
        У 1822 році інший житель Нью-Йорка Клемент Кларк Мур написав серію казок, де описав, що Санта Клаус прибуває в країну на вісьмох північних оленях. Клемент Кларк Мур також змусив Санта Клауса лазити в будинок через димохід, щоб роздати подарунки.
        У 1841 році у Філадельфії якийсь комерсант Паркінсон для залучення в магазин клієнтів найняв людину й одяг його Санта Клаусом. Перший живий Санта Клаус сидів на даху будинку, де розташовувався магазин, поруч із димоходом.
        У 1863 році карикатурист Томас Найт зобразив Санта Клауса з величезними бакенбардами й одягненим у хутро з голови до п’ят.
        У 1869 році вийшли вірші Жоржа Вебстера, де як помешкання Санта Клауса вказувався Північний полюс. Видавець Луїс Пранг поширив в Америці англійську традицію надсилати друзям і родичам на Різдво вітальні листівки.
        У 1885 році він випустив вітальну листівку, на якій був намальований Санта Клаус у червоному костюмі. З тих часів Санта Клауса частіше стали малювати саме в червоній мантії, а не в хутрах або мантії якого-небудь іншого кольору. От як описує Санта Клауса газета «Нью-Йорк Таймс», датована 1927 роком: «Перед юними жителями Нью-Йорка постав Санта Клаус: величезного зросту, у червоній мантії, шапочці й білих бакенбардах, з мішком, повним подарунків, червоним носом і густими бровами».
       Художник з реклами фірми «Coca-Cola» Хадон Сандблом почав працювати над рекламною кампанією «Санта Клаус теж п'є „Coca-Cola“» лише у 1931 році. Крім пляшки «Coca-Cola» нічого нового до образу Санта Клауса Компанія «Coca-Cola» не внесла. Вона лише популяризовала його завдяки своїй великій рекламній кампанії.
       Тепер Санта Клаус прижився в багатьох будинках Західної Європи й Америки. Проникаючи в будинок через труби й кватирки, він розкладає подарунки в панчішки, найчастіше розвішані на каміні, і дзеленчить дзвіночками, ніби сповіщаючи про прихід Нового Року.

 Хто такий Дід Мороз?

Який він у різних країнах?

                  Образ веселого старого, який прилітає на санях, запряжені оленями і залишає іграшки та подарунки для кожної дитини. Звісно, він відомий у всьому світі. Дід Мороз став найулюбленішим символом Нового року і Різдва, але в різних країнах світу його називають по-різному: Санта Клаус, Святий Миколай, Sinterklaas, La Befana, Pere Noel.

         Історія Діда Мороза починається з людини на ім’я Микола, єпископа Міри в Малій Азії, зараз Туреччина. Святий Миколай був відомим завдяки своїй мудрості і добрим справам. Легенди свідчать, що Святий Миколай був вихідцем з багатої сім’ї і віддавав чимало грошей бідним або на благодійність. Деякі легенди стверджують, що він так само мав магічну силу.

                 У 12 столітті в країнах Європи День Святого Миколая став днем подарунків та благодійності. У Німеччині, Франції і Голандії це свято відзначається 6 грудня і є релігійним. Американський образ Санта Клауса поступово перетворювався на веселого старого ельфа. Вперше цей персонаж був описаний Вашингтоном Ірвінгом в його комічній історії, присвяченій Нью-Йорку.
         У 1860-х роках карикатурист Томас Наст опублікував фотографії Санта Клауса в ілюстрованому тижневику Harpers. Ця карикатура Санта-Клауса прижилась серед американців. Саме це зображення Санта-Клауса відоме по всьому світу: Європі, Південній Америці, і в інших місцях.    

         Карикатура Томаса Наста опублікована в 1860-х роках

         Багато країн зберегли свої звичаї і традиції святкування Дня Святого Миколая. У деяких культурах Святий Миколай мандрує разом з помічником. У Голандії Сінтерклаас припливає на кораблі 5 грудня. Він несе велику книгу, яка містить інформацію про те, як голандські діти вели себе в минулому році. Хороші діти безсумнівно будуть нагороджені подарунками, а неслухняних забирає його помічник, Чорний Пітер

            У Німеччині Святий Миколай також мандрує з помічником, відомим як Кнехт Рупрехт. В Італії Ла Бефана – це добра відьма, яка одягається в усе чорне і приносить дітям подарунки на Богоявлення, 6 січня. У багатьох іспаномовних країнах: Іспанії, Пуерто-Ріко, Мексиці та Південній Америці, діти чекають Трьох Королів, щоб отримати різдвяні подарунки.

Як святкують Новий рік в різних країнах світу?

            Зустріч Нового року в різних країнах пов’язана із традиціями, що збереглися з найдавніших часів. Ще в древніх народів зародилося повір’я - як новий рік зустрінеш, так його і проведеш. Донині в різних країнах прибігають до різних хитрощів, аби “заманити” вдачу, статок і благополуччя.

            Так, в Англії за стародавнім звичаєм, коли годинники починають бити північ, відчиняють задні двері будинку, щоб випустити старий рік, а з останнім ударом відкривають передні двері, впускаючи новий рік.

            В Австрії вважається, що в новорічну ніч, щоб бути щасливим, потрібно з’їсти шматок свинячої голови або свинячого рила.

            В Угорщині в першу секунду Нового року починають свистіти в дитячі сопілочки, ріжки, свистульки. Вважається, що саме вони відганяють від помешкання злих духів і призивають радість, благополуччя. Готуючись до свята, угорці не забувають про магічну силу новорічних блюд: квасоля та горох зберігають силу духу й тіла, яблука - красу й любов, горіхи здатні захистити від лиха, часник - від хвороб, а мед - підсолодити життя.

            У Німеччині люди різного віку, як тільки годинники починають відбивати північ, піднімаються на стільці, столи, крісла й з останнім ударом дружно, з радісними вітаннями “встрибують” у Новий рік. А в селах збереглася середньовічна традиція церемонії bleiglessen: перебуває свинцева куля, що “містить таємниці майбутнього”. Куля плавиться до кипіння й переливається в склянку по краплі. Свинець застигає знову. Фігура, яка вийшла, розповість про те, що чекає наступного року.

            У Румунії незаміжні жінки зазвичай підходять до колодязя, запалюють свічу й дивляться вниз. Зображення полум’я намалює в темних глибинах води особа її майбутнього чоловіка. Ті, хто не ризикує бродити вночі по вулицях, беруть галузь базиліки та розміщують її під подушкою: сон покаже нареченого.

            У Греції Новий рік - це день святого Василя, що прославився надзвичайною добротою. Діти залишають свої черевики біля каміна, у надії, що святий заповнить їхніми подарунками.

            В Італії прийнято із квартир у саму останню хвилину старого року викидати розбитий посуд, старий одяг і навіть меблі. Слідом за ними летять хлопавки, конфетті, бенгальські вогні. Вважається, що якщо в новорічну ніч викинути стару річ, то в наступаючому році купиш нову. А всі діти чекають чарівницю Бефану, яка прилітає вночі на мітлі й через коминкову трубу проникає в будинок. Вона наповнює подарунками дитячі черевички, спеціально підвішені до каміна.

           В Іспанії існує традиція в новорічну ніч їсти виноград. Під бій годинника потрібно встигнути з’їсти 12 виноградних ягід, по однієї за кожний із дванадцяти прийдешніх місяців.
           
            У Шотландії Новий рік зустрічають своєрідним смолоскиповим ходом: підпалюють бочки з дьогтем і котять їх по вулицях. Таким чином, шотландці “спалюють” старий рік і висвітлюють дорогу новому. Від того, хто першим увійде в будинок ранком нового року, залежить благополуччя хазяїв. Вважається, що щастя принесе темноволосий чоловік, що прийшов з подарунком.

            У Скандинавії в перші секунди Нового року прийнято хрюкати під столом, щоб відігнати від родини погань, хвороби й невдачі.

            У Древньому Китаї в Новий рік оголошувався єдиний у році свято злиденних, коли кожної міг увійти в будинок і взяти те, чого потребує, а якщо відмовиш - сусіди із презирством відвернуться. У сучасному Китаєві Новий рік - це свято ліхтарів. Він відзначається на п’ятнадцятий день Нового року по місячному календарі. У новорічну ніч запалюють на вулицях і площах незліченна безліч маленьких ліхтариків, вірячи, що іскри від них проженуть злих парфумів. Самий же Новий рік наступає в січні-лютому, тому асоціюється він із завершенням зими й початком весни. Багато століть жителі Китаю, проводжаючи світлом ліхтарів холод і негоду, зустрічають пробудження природи. Ліхтарям надають різну форму, прикрашають яскравими малюнками, вигадливими орнаментами. Китайці особливо люблять ставити на вулицях ліхтарі у вигляді 12 тварин, що символізують щороку з 12-літнього циклу місячного календаря.
             У В’єтнамі Новий рік по місячно-сонячному календарі називається Тет. Це сімейне свято, під час якого забуваються всі сварки, прощаються образи. Свої помешкання в’єтнамці прикрашають мініатюрними мандариновими деревами із крихітними плодами. У кожному в’єтнамському будинку є вівтар предків, і віддати данина їхньої пам’яті - важлива частина новорічного торжества. Відзначають у В’єтнамі Новий рік й 1 січня, називається він “святом молодих”.
            У Монголії із приходом першого дня Нового року в країні починається воістину всенародна гулянка. Офіційний Новий рік у країні - 1 січня, а Новий рік по місячно-сонячному календарі називається “Цагаан сар”. За традицією в каTа н родині проводжають старий рік, проводи називаються “битуун”. У цей момент не можна сваритися, сперечатися, лаятися й обманювати, це вважається великим гріхом.
            Новий рік у Японії - одне із найпопулярніших свят. Японські діти зустрічають Новий рік у новому одязі, вважаючи, що це принесе удачу й здоров’я. У новорічну ніч діти кладуть під подушку малюнок із зображенням своєї мрії, тоді бажання повинне здійснитися. У квіткових композиціях очолює сосна, що символізує довголіття й витривалість. А ранком, коли Новий рік уже вступає у свої права, японці виходять зустрічати схід сонця, з першими променями вони поздоровляють один одного й вручають подарунки. На фасадах будинків вивішуються оберемки соломи, щоб захистити будинок від злих духів. А найголовніше для японців, це розсміятися в першу секунду Нового року - тоді щастя буде супроводжувати їх весь рік. Головний новорічний аксесуар - граблі (кумаде), за допомогою яких у новому році японці зможуть загрібати щастя. Щоб піддобрити Божество року, яке приносить удачу в родину, японці споруджують перед будинком кадомацу - невеликі ворота із трьох бамбукових паличок, до яких прив’язують соснові гілки. Також у Японії рівно опівночі починає дзвонити дзвін, що відбиває 108 ударів. За давнім повір’ям, кожен дзенькіт “убиває” один з людських пороків. Їх, як вважають японці, усього 6 - жадібність, злість, дурість, легкодумство, нерішучість, заздрість, але в кожного є 18 відтінків.   
          В Індії цілих вісім дат, які відзначаються як Новий рік, тому що в країні перетинається безліч культур. В один з таких днів - Гуді Падва - необхідно з’їсти листи дерева ним-їм, які на смак дуже гіркі й неприємні. Але по старому повір’ю, вони оберігають людину від хвороб і лих і забезпечують, як не дивно, солодке життя.
            В Алжирі, у Бахрейні, у Йорданії, у Лівані, у Марокко, в Омані, у Пакистані, у Судані, у Сирії й у Танзанії зустрічають Мухаррам - перший місяць року мусульманського місячного календаря. За кілька тижнів до цієї дати мусульмани кладуть на блюдо з водою зерна пшениці або ячменя, щоб вони проросли. На початок нового року з’являються паростки, які символізують початок нового життя.
           Єврейський Новий рік - Рош ха-шана - є не стільки пам’яттю про яку-небудь історичну подію, з якого починається відлік років, скільки вдень вищого Суду. Вважається, що в цей день Всевишній судить людей, і на підставі зроблених ними вчинків вирішує, яка доля їх чекає наступного року. Тому головним у такий час є каяття кожної людини. Цей день наповнений молитвами й стриманою радістю. На столі - святкові свічі, кругла хала з яблуками, які вмочають у мед, щоб рік був солодким.

 Підготквала бібліотекар Великомихайлівської районної дитячої бібліотеки відділу 5-9 класів Пинтя В.Г.