Військово-патріотичне виховання  

"На варті пам'яті"

Скільки років не монуло б після перемоги у Великій Вітчизняній війні - наш незмінний обовязок свято шанувати цю величну, епохальну для всього світу подію. 68 років минуло з тих пір, як закінчилася війна. Квітує зкмля, виграє всіма кольорами веселки, сповнюючи серці надіями. Напередодні Дня Пермогт у Великомихайлівській ЗОШ №2 спільно з центральною районною бібліотекою, районною дитячою бібліотекою та спортивно-технічним клубом. Квітчасто, гордо, юно виструнчалася вся школа, зустрічаючи дорогого гостя - ветерана війни Г.Г. Дробницького. Роки змінили Григорія Гавриловича, але з городо піднятою головою він йшов до почесної сцени живим коридором, а квіти падали до його ніг. Під час урочистої лінійки до ветерана зверталися діти з щирими словами подяки, побажанням здоровя та привітали букетами травневих квітів. Заступник директора по виховній роботі Т.В. Козельчук надала слово гостю. Григорій Гаврилович з гідністтю розповів дітям про воєнні роки та побажав мирного неба закликав шанувати Вітчизну, батьків. І наголосив берегти те, за що вони боролися.

         Живий коридор для ветерана

                Г.Г. Дробницького

Учні проводжають ветерана

 12 лютого колективом Великомихайлівської районної дитячої бібліотеки з нагоди 24 річниці виведення військ з Афганістану організовано зустріч учнів 6-х класів з Радьком Олександром Анатолійовичем воїном-афганцем, який в 1986-1988 роках відбував строкову службу в Афганістані.

      «Афганістан далекий і чужий, у кожній пам’яті живий» (День вшанування воїнів інтернаціоналістів)

Мета. Ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої історії, виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані, розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам'яті полеглим воїнам-афганцям.

 Обладнання. Напис із назвою зустрічі «Афганістан далекий і чужий, у кожній пам’яті живий», плакати: «Наш біль — Афган», «Як довго ця війна тривала», «І пам'ять серця, і вічний смуток», «І біль священний ділимо навпіл», портрети воїнів-інтернаціоналістів району, що загинули в Афганістані. На зустріч запрошений  воїн-інтернаціоналіст селища,   члени клубу «Подвиг» - учні 6- го класу класний керівник.

Читець

Вам - ветеранам афганської війни!
Вам - солдатам, які чесно виконували свій обовязок.

Вам в кого в душах і серцях рани, залишені війною.
Вам присвячується!

  (лунає музика)    

         Ведуча 1. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.                                                                                                     

Ведуча2. 

Очі туманить ядуча сльоза,

Руки скувала утома,
Палить їй дущу афганська гроза -
Син не вернуся додому.
 В неї він був ясночолий, як
 Сонячно так усміхався,
 Ще й дваддцяти не було йому літ,
 Юним навік і зостався.
 Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни?
Скільки гибіє  ще у неволі?
Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата. 

    ВЕДУЧА 1  Цими словами ми починаємо нашу зустріч з Олександром Анатолійовичем Радьком учасником бойових дій в Афганістані присвячену24 –й річниці виводу військ з Афганістану,  а також щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи  що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

ВЕДУЧА 2 . Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам'ять, від чого стікає кров'ю твоє наболіле серце?

 ВЕДУЧА 1. Не йдуть, з пам'яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам'ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?

 (Пісня «Афганістан»).

Ведуча 2. Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що серед і нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

 Ведуча 1.

 Ніч присіла погрітись до вічних вогнів,
Навіть місяць світити в цю мить не посмів,
Бо на віче таємне посходились зорі,
Їх покликала ніч, почорніла від горя.
Тихо так навкруги, що тут зайві слова.
Чути навіть крізь плити, як пнеться трава,
Як земля називає синів імена,
Тих що вічно під серцем тримає вона.

Тож давайте хвилиною мовчання вшануємо пам'ять усіх полеглих на афганській війні.

 (Хвилина мовчання. Пісня «Офіцери»).

     

Читець.
Серце б'є, мов набат,
наче струни натягнуті нерви,
Біль великих утрат
Чорним птахом кружляє над нами.



Ведуча 1. Що ми знаємо про афганську війну? Про неї страшну, неоголошену, що розтяглася на довгих 10 років, можна розповісти мовою цифр… Моторошних і страшних.

Ведуча 2. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

Ведуча 1. Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.

Ведуча 2. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад  на чужих територіях, віддавали абсурдні накази .    
Ведуча 1.  27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.                                        
Ведуча 2.  Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.                  

Ведуча 1.  Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

Читець.
Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

  Ведуча 2.

 Память ожива вогнем пекучих ран
Ніколи не забути тебе, Афганістан.
Від імені мами, що не діждалась сина,
Від імені до часу посивілої дружини,
Від імені батька, що мовчки сумує,
Від імені сина твого вже, солдате,
Благаю, кричу я - війні вже повік не бувати.

 (Пісня «Давай за жизнь»).

А зараз ми надаємо слово нашому гостю будь-ласка Олександр Анатолійович. 
Ведуча 1. Слава вам, воїни-афганці! Низький уклін від усіх земляків. Віримо, що в наших родинах і сім’ях завжди світитиме сонце добра, щастя і любові.

Дуже  цікаво  розповів учням про свій життєвий подвиг  Олександр Анатолійович Радько. Слухали вони його, затамувавши подих. Вчився він в Харкові коли їх приїхали обирати для війни.На співбесіді коли Олександра судента технікуму запитали як сприймуть батьки звістку, що син йде служити до Афгану, він відповів, що батька немає, а мати нічого про це не дізнається. Юнак дотримав слова. На той момент Олександр знав, що на війні загинув його однокласник - товариш, який запевняв своїх друзів, що вони обов'язково здійснять подвиг. І таки  не помилився. З їхнього класу 11 хлопців його здійснили, один посмертно. Олександр Анатолійович не миті не шкодує, що підставляв життя під кулі. Знав, що має старшу сестру, тож якщо з ним щось трапиться про одиноку мату буде кому потурбуватися. Служив в авіації, втрачав товаришів, пишався героєм-командиром, який був для юнаків, мов батько рідний. Повернувся інакшим, з іншим світоглядом, як і всі,  хто бачив багато смерті.                                    У День вшанування учасникам бойових дій на території інших держав ветерани війни, яку тоді називали визвольною, збиралися разом. Кажуть, що спогади живуть доти, доки їх памятають. Головне для кожного з нас не заборгувати перед памяттю: просто памятати, і не тільки 15 лютого. Бо рани ще кровоточать, а спогади дуже болючі. Вони живуть, герої, що залишились живими у горнилі буремного десятиліття. Живуть серед нас: вирощують хліб, будують будинки, ремонтують шляхи, рятують людей і набагато щиріше дякують богу за мирне сьогодення. 

"Безсмертна слава лицарів Крут"

Мета: Розкрити суть, причини трагедії під Крутами , виховувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого своєї країни , до борців за незалежність України.

Оформлення: Стенд «Вам вічна слава , Вам вічна пам’ять». Книжкова виставка „Герої Крут у нашій пам’яті”.

Ведуча 1: Супроти чужої навали,
Супроти смерті – в стужу, сніг ,
Ось тут вони , ось тут  стояли
І всього жменька – триста їх.
Ведуча 2: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня , сплять в знаних і безіменних могилах розкиданих по рідній і чужій землі –ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведуча 1: Цвіту нашого народу , його славним синам і дочкам , що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче , що є в кожного з нас – життя – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.

Ведуча2: Добре кажуть : „Хто не знає свого минулого , не вартий свого майбутнього”. І це дійсно так , бо так само , як дерево тримається на землі своїми коріннями , так людина тримається на землі своїм минулим. Людина , яка не знає минулого – як перекотиполе , куди вітер подме , туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе , і , як сказав у своєму романі Павло Загребельний : „ На порожньому місці роду не заснуєш ” . Саме тому ми повинні знати історію . А історія наша полита кров’ю і сльозами . Однією із найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами .

Учень       

Минає рвучко рік за роком,
Неустанно дні пливуть,
У вік віків залізним кроком
Герої Крут
Ідуть І креслять їх осяйні тіні
В безсмертя славну путь –
В віках віків бійці нетлінні
Герої Круг
Не вмруть.

Ведуча 1: 29 січня 1918 року назва невеликої станції , що розташована на Чернігівщині уздовш лінії Бахмач – Київ , ознаменувала відлік нового духовного злету нації , який уже протягом майже століття є націонольним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Уніварсал , який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого „ молодшого брата ” . Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.
Ведуча 2: В такий час організовується курінь студентів і учнів-частина юнацької школи нараховувала-250 чоловік, студентський курінь -300 юнаків.. Не було часу на вишкіл. Без вишколу рушили в похід. Рушили не для того, щоб зупинити ворога, оборонити Київ, бо для того потрібно було вдесятеро більше сили. Вирушили, щоб не віддати без бою столицю, щоб змити кров’ю ганьбу, щоб своєю жертвою струснути совість України.                                               

Учень 2: Ще юнаки , ще майже діти ,
А навкруги і смерть, і кров.
 На порох стерти , перебити !
 Іде на Київ Муравйов.                                                                                            

  Учень 3: Полків його не зупинити ,
Та рано тішитесь кати :
Коли стають до зброї діти,
Народ цей – не перемогти.

Ведуча1: Бій розпочався о 12 годині дня , фактично безперервно тривав до пізнього вечора . Юнаки мужньо відбивали атаку ворога , не залишаючи своїх позицій . Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади . Проте незабаром , скориставшись кількісною перевагою , наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини . Розуміючи безвихідність свого становища , бійці Студентського куреня пішли в атаку і були майже всі знищені . 27 студентів і гімназистів  були захоплені в полон . Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано.

Учень 4:   Ти впав , товаришу , у ранах
                  Між трупами таких , як сам ,
                  Та не останній в могіканах ,
                  Борониш ти святий вігвам.


Учениця 5:   Вони ідуть у лавах щільних
                      Вперед , вперед , і не один
                      Упав , як ти , в огнях свавільних
                      Під спів червоних хуртовин.


Учень 6:   День помирав , як недобитий лебідь ,
                  Ніч перейняла невимовний біль.
                  Здригнулись зорі в сполотнілім небі
                  І тихо падали в криваву заметіль.
                  Стогнали Крути і молився вітер ,
                  Цілуючи скривавлені сліди:
                  Вас мало , діти , вас так мало , діти ,
                  Супроти п’яної московської орди.
                  В пекучий сніг… Навзнак. Не на коліна.
                  Заплакав місяць в зоряну блакить.
                  Всі – як один… Кріпися Україно ,
                  Хоч їхня смерть вовік не відболить.


Ведуча 2:  Самовідданий подвиг, який здійснили українські юнаки під Крутами, затримав швидке  просування військ Муравйова. Але дорога до Києва була відкрита. 9 лютого більшовики увійшли в Київ і вчинили криваву розправу над населенням. Було вбито понад 5 тисяч чоловік. На вулицях розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванку і вуса.
Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати безстрашних захисників . Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.
Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві.
Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від декількох до декількох сотень. Наприклад Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти»:                                  
      Учень 7:                
 На Аскольдовій могилі
    Поховали їх —
    Тридцять мучнів-українців,
    Славних молодих...
    На Аскольдовій могилі
    Український цвіт! —
    По кривавій по дорозі
    Нам іти у світ.
    На кого посміла знятись
    Зрадницька рука?
    Квітне сонце, — грає вітер
    І Дніпро-ріка...
    На кого завзявся воїн?
    Боже, покарай!
    Понад все вони любили
    Свій коханий край.
    Вмерли в Новім Заповіті
    З славою святих.
    На Аскольдовій Могилі
    Поховали їх.

  Ведуча 1: Організаційний комітет оголосив постанову про спорудження пам’ятника полеглим героям. Та після приходу більшовицької влади могилу юних героїв було зрівняно з землею, місце поховання поглинув парк, а їх імена - морок забуття.
Тепер на Аскольдовій могилі знову височіє хрест, на якому виписано імена героїв:
Сотник Омельченко, Володимир Шульгін, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк та багато інших студентів і гімназистів.
Ведуча 2: Минуть роки, століття та пам'ять про юнаків, які полягли під Крутами, не зникне вовік. Не має права зникнути. Адже без неї немає історії. Нема народу, немає країни. Вона світитиме не тільки українцям, а й всім тим, хто готовий покласти своє життя в ім'я ідеї.
Учень 8:
Нема любові понад тy,
Що окропила кров'ю Крути
І ту гарячу кров святу
Народам світу не забути
Ведуча 1: Але більшовики за 70 років свого панування намагалися знищити в пам’яті народу згадку про Крути , або виставити її героїчних захисників зрадниками Батьківщини.
 Перші згадки і справжня , реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності в 1992 році. Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів , що захищали українську державність , поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя. Схилімо свої голови перед світлою пам’яттю тих молодих лицарів, які далекого січневого ранку заступили собою шлях ворогам на Київ во ім'я воскреслої сьогодні     України.                                                                                         

                      Сьогодні пам'ять знову відродилась
                      Прийшла із поневолення життя,
                       Щоб свічкою новою засвітилась
                       Душа, зірвавши пута забуття
                       В молитвах всіх героїв пригадаєм
                      Живим у Бога будем щедрості просить
                         Воскресне дух, я всіх вас закликаю
                      Людської памяті свічу яскраву запаліть.

ВШАНУЄМО     ПАМ’ЯТЬ    ГЕРОЇВ    КРУТ   ХВИЛИНОЮ    МОВЧАННЯ.

Учень: Молитва
О Боже наш добрий
З високого неба
молитву сьогодні
заносим до Тебе.

За тих, що боролись
при станції Крути
за нашу Державу
із ворогом лютим,
що в битві цій впали
в цю зиму криваву...
Прийми їх до себе!
Прийми в свою славу!
А нам від цих Триста,
о Боже, благаєм
любові навчитись до рідного краю.                                                                        

Ведуча 2:Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі...   Вони - студенти, курсанти, школярі - виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.  В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Битва під Крутами- це  символ нескореного духу нашої нації.

Учні  всі  разом промовляють слова:

Вічна слава героям Крут!

 Підготувала бібліотекар відділу 5-9 класів Великомихайлівської РДБ